В чарах кохання моє дівування,
Хочу я вільно, як пташка, прожить!
Вільне кохання, вільне обрання,-
Серденьку воля, як хоче любить!

Шкода й розмови: святої любові
Силою в серце не можна вложить...
Поки шовкові чорнітимуть брови -
Дайте бо жить мені, дайте бо жить!

Той мені шепче... Той руки цілує,
Той тут навколішки смирно стає,
Той мені вірші любовні віршує,
Той аж поклони, мов богові, б’є...

З них же один мені бачиться всюди,
До одного тільки серце лежить...
Поки горять мої полум’ям груди -
Дайте бо жить мені, дайте бо жить!

Нащо питати, якого кохати? -
Серденько зразу вгадало само.
Нащо шукати, которий багатий?--
Там, де багатство, там певне ярмо.

Ненька зітхає, а батенько лає,
Слава недобра про мене біжить...
Суд-пересуд... Але все те минає.
Дайте бо жить мені, дайте бо жить!

Що тут і батько, і рідная мати?
Що тут всі родичі, що увесь мир?
Все мені байдуже! Годі й казати...
Байдуже глум і людський поговір!

Серденько б’ється, і ниє, і рветься,
В грудях гарячих пала і дрижить...
Поки аж молодість красна минеться,
Дайте бо жить мені, дайте бо жить!